Школа у Варах діяла вже з XVI століття. Про це свідчить чимало записів. На священницькому зібранні 1595 року у Варах до першого протоколу Березького трактату (Beregi Tractus), на 28-й сторінці, записали, що учні Варівської школи провели додому ректора з Бадалова, а це підтверджує, що вже тоді у Варах були учні. Утримання цих учнів забезпечувало населення села. Оскільки вже тоді завдяки Варівській гімназії тут процвітала освіта, багато хлопців ставали священниками, які, за тодішнім звичаєм, здебільшого зберігали прізвисько «Варі» за назвою рідного села. Тут же записано, що 1600 року ректором був Шимегі (Simegius) П. Янош, а 1628 року — Шантаї (Сантої) Міклош.
1649 року до книги церковного округу внесли перелік платні. Щодо Вари там зазначено, що суботній помольний збір млина біля мосту належить учням. Їм же належить і третина збору двох інших водяних млинів, оскільки вона належить ректору.
Варівська школа мала стару книгу, в якій були записані її ректори та учні, починаючи з 1683 року. У цій же книзі викладено закони учнів, які навчалися у Варівській гімназії. У ній записано таких ректорів:
1683 року ректором був Лошонці Янош, у якого було 9 учнів. Саме він почав записувати імена варівських ректорів і учнів до вже згаданої шкільної книги. 1684 року ректором був Кечкеметі Т. Дьордь. У перший рік під його наглядом було 7 учнів. Тоді священником у Варах був відомий Черге Коці Янош.
1686 року — Сентпетері Іштван.
1689 року — Уйвароші Міклош, під наглядом якого тоді було 19 учнів.
1692 року — Варі Іштван.
1695 року — Матолці Міхай.
1697 року — Тамаді Іштван.
1700 року — Вашварі Іштван.
1703 року — Сарматі П. Шамуел.
1706 року — Шенеї Іштван.
1707 року — Верешмарті Петер.
1710 року — Касаї Андраш, за якого у Варах лютувала чума.
1712 року — Кереші П. Мартон.
1713 року — Бекені П. Андраш, протягом 3 років; за його часів татари увірвалися до варівської парафії та зв’язали людей, які сюди втекли. Ректора й священника також забрали разом з іншими. Але їх звільнили з полону й повернули на посади.
1718 року — Лошонці Шамуел.
1721 — Шомляї Дьордь.
1724 року — Путнокі Янош.
1727 року — Варі Секереш Андраш.
1729 року — Варі Фабіан Міхай.
1733 року — Мадараші Міхай.
1736 року — Дебрецені Янош.
1738 року — Вашаргеї Дьордь, про якого пише і 2-й протокол церковного округу. На 252-й сторінці зазначено, що він «отримав догану, оскільки він і берегівський ректор зазвичай бували опонентами серед ректорів під час екзмісії березьких священників».
1739 року з Дебреценської колегії прибув Полгарі Міхай. Він прожив тут 3 роки, а 1741 року вирушив на навчання до Академії. Після її закінчення став професором гімназії в Сатмарнеметі.
1742 року — Гайду Іштван, якого варівчани через обізнаність у фізиці називали «магом».
1745 року — Бесермені Іштван.
1746 року — Ері Йожеф, який прожив тут лише 2 роки.
1748 року — Сабо Давід.
1751 року — Шаркезі Янош, який через 3 роки став священником у Чеке.
У 1831–1835 роках — Загоні А. Карой, який у 1865–1866 роках написав історію минулого Березького церковного округу.
1663 року за Лошонці Яноша розквітла варівська реформатська школа. Від того часу до 1741 року Болгар Міхай записував імена і закони шкільних учителів та учнів. З 1683 по 1780 рік зазвичай було 10–12 учнів, які допомагали ректору в навчанні. З 1780 року менших хлопчиків і дівчаток окремо навчали молодші вчителі, так звані «прецептори». Так тривало навчання аж доти, доки держава не перебрала його від церкви.
У середині XIX століття в «школі старших хлопців» навчалося в середньому 30–40 учнів, а в «школі молодших хлопців» — 60–70 учнів. 1898 року, після численних прохань, держава дозволила збудувати ще одну школу за умови, що жителі Вари викуплять у держави земельну ділянку, на якій постане школа, і щороку сплачуватимуть господарникові 5%. Однак доки школу збудували, держава вже здала її в оренду місцевій трикотажній фабриці. Тож у 1900-х роках понад половина села була неписьменною, бо могла відвідувати лише початкові класи, де навчання велося угорською мовою.
Після 1919 року діяла початкова школа з угорською мовою навчання, з 10 класами та 11 учителями, де викладали також чеську мову. Угорськомовний дитячий садок також утримували за державні кошти.
За чехословацьких часів діяла державна школа з угорською мовою навчання, з 10 класами та 11 учителями, де викладали й чеську мову. Після повернення краю до складу Угорщини 1938 року школа працювала до жовтня 1944 року. 20% жителів села тоді все ще були неписьменними. 1941 року з 500 дітей шкільного віку до школи ходили лише 208.
Становище угорської освіти на Закарпатті навіть за чехословацьких часів не було таким сумним, як після Другої світової війни. Тривалий час на території області не було угорської середньої школи. За радянської влади загальноосвітні школи намагалися перетворити на двомовні. Зміни приніс 1953 рік, коли на території Закарпаття відкрилися 4 середні школи, зокрема й у Варах.
У Варах відомі дві будівлі, де в минулому столітті велося навчання. Одну з них — теперішню будівлю амбулаторії — звели ще в XIX столітті, і до 1970 року в ній велася освітня робота. Цю будівлю спорудили виключно як навчальний заклад, у ній було лише кілька класних кімнат. Школа мала багату бібліотеку (після радянської окупації — зі значною кількістю українських і російських підручників). Батьків зобов’язували відправляти дітей до школи, навіть ромів
Школа була повністю відокремлена від церкви, ба більше, засуджували тих педагогів і учнів, які мали з нею будь-який зв’язок. Держава повністю дозволяла викладання й вивчення угорської мови, проте вимагала також опанування російської.
За даними 1968 року, у середній школі діяло 18 класів, у яких навчалося 500 учнів. Посади вчителів обіймали тридцять педагогів. У той час діяла також вечірня школа для робітничої молоді.
Через велику кількість учнів школа вже не була придатною для навчально-виховної роботи. Крім того, за ці роки будівля школи зовсім занепала.
Тож виникла потреба в будівництві нової школи, яку відкрили 1970 року до сторіччя від дня народження Леніна. Нова школа разом із прилеглою земельною ділянкою була значно більшою за попередню будівлю. Будівля налічує 23 класні кімнати, кожна з яких є предметним кабінетом. Школа має також навчально-дослідну ділянку та дві лаборантські.
1991 року, після розпаду Радянського Союзу та проголошення незалежності України, настали масштабні зміни. Вони виявилися в усіх сферах життя, зокрема й в освіті. На місце старих ідеологій прийшли нові ідеї, відповідно змінилася й навчально-виховна робота.
Нині, 2010 року, мова навчання — угорська. Кількість учнів — 450, з них 150 — діти ромів. Учнів навчають 50 педагогів. Чинний директор — Силадій Лайош, один із найкращих математиків України. Після закінчення 9 класу понад 50% дітей продовжують навчання в гімназіях і фахових училищах. Після 11 класу до коледжів і університетів вступають небагато. Окрім основного навчання, організовують гуртки: хор, танці, туризм, «Прекрасне угорське слово», рукоділля, футбол. Щодо оснащення, у школі діє кабінетна система, старе обладнання збережено. Учителі намагаються відвідувати різноманітні курси та тренінги. Учні беруть участь в олімпіадах, де виборюють призові місця на районному й обласному рівнях.
Цю школу 1994 року закінчила Вашш Магдолна, нині акторка Угорського національного театру імені Ійеша Дюли.